Помер один із кращих гравців у історії «Буковини» Валерій Семенов

Сьогодні, 25 березня, на 77 році життя після інсульту помер відомий буковинський футболіст і тренер Валерій Семенов.

Валерій Семенов народився 17 травня 1948 року в Ленінграді. Валерій Борисович захищав кольори чернівецької команди «Буковина» («Авангард») у 1961-1964, 1967-1974 роках. Валерій Семенов також пограв за колективи «Суднобудівник» (Миколаїв) та «Дніпро» (Кременчук). За кар’єру гравця Семенов зіграв 509 офіційних матчів, у яких забив 71 гол.

Після завершення кар’єри гравця Валерій Семенов працював тренером у ДЮСШ «Буковина». Серед найкращих вихованців Валерія Борисовича – Сергій Черняк, Віталій Ісаєв, Роман Зароченцев, Денис Олійник.

Пропонуємо інтерв’ю з Валерієм Семеновим, яке він дав прес-службі «Буковини» у 2011 році. Саме тоді Валерій Борисович святкував свій 70 – річний ювілей.

 - Валерію Борисовичу, Ви народилися у Ленінграді. Як потрапили у Чернівці?

- У Чернівці приїхав у 1948 році. А народився я у Ленінграді. Це був важкий післявоєнний час. Мій батько загинув на фронті, тому моїй мамі було важко. На Буковині мешкала її рідна сестра, яка вийшла заміж за льотчика та була нормально забезпечена. Ми мешкали неподалік стадіону «Спартак» (за теперішнім кінотеатром імені Івана Миколайчука, який тоді називався «Дружба» - авт.). Що нам тоді залишалося робити? Лише грати у футбол. Популярним видом спорту займався, на жаль, вже у покійного Михайла Пейсіса. Він нас усіх збирав і ми грали у футбол. У когось щось вийшло, а у когось – ні. Пригадуючи Михайла Марковича скажу, що він дуже любив працювати з молоддю.

- Як Ви опинилися у чернівецькому «Авангарді»?

- Вони грали товариську гру. «Авангард» тоді тренував Йосиф Ліфшиць. На жаль, теж покійний. Після першого тайму вони «горіли» - 0:2. Мене випустили на поле.  «Авангард» переміг, якщо не помиляюся, з рахунком 5:3. Напевно, моя гра сподобалася тренерові, тому після цього матчу мене взяли в команду. А 1961 року я зіграв перший офіційний матч за чернівецький колектив.

- Чим Вам запам’ятався дебютний сезон?

- Я вже тоді виступав на професійному рівні. У ці роки у нас було багато приїжджих футболістів. Можу пригадати таких вправних виконавців, як Віктор Осадчук, Марат Церіков, Едуард Сурков… А вже наступного року прийшла молодь – Міша Мельник, Рома Гаврилець, Володя Воронюк. Брат мій також грав. Тренував нас вже Федір Дашков, який пограв у київському «Динамо».  Хорошим він був футболістом.  У воротах «Авангарду» стояв Коля Чепурський. У нас, напевно, була наймолодша команда в лізі.

- Сталося так, що Ви певний час виступали в інших командах…

- У 1962 році мене запрошували у Запоріжжя. Спочатку вирішив поїхати туди. Однак, я домашня людина. Поїхавши з ними на збори, злякався того, що не потраплю до основного складу. Попросив відпустити мене додому. Там якраз змінювався тренер і мене відпустили. Потім мене запросили у миколаївський «Суднобудівник». Там мені одразу дали квартиру. У Миколаєві виступав півтора року. Миколаїв – велике та незручне місто.  Згодом у Чернівцях почали створювати команду «Буковина». Я отримав пропозицію повернутися додому. Зрозуміло, що я із задоволенням повернувся в Чернівці.

- У 1968 році «Буковина» стала срібним призером класу «Б». Що завадило нашій команді здобути чемпіонське звання?

- У нас була дуже хороша команда. Фінальні матчі ми грали з представниками Тернополя. Нам сказали, що якщо ви зіграєте внічию у Тернополі, то наступний матч проведете вдома. У першій зустрічі ми повністю віддалися боротьбі та зіграли унічию – 1:1. А у федерації нам сказали: «Скільки ви б не грали, матчі відбуватимуться у Тернополі». Судді нам казали, що зробити нічого не можуть. Все вирішили, так би мовити, «на горі». Потім нам обіцяли, що половина команди отримає звання «майстер спорту СРСР». Врешті-решт, нам нічого не дали.

У 1968 році у нас була сильна команда. Ворота захищав Чоба Кахлик. У «Буковині» також грали Федя Чорба, Саша Павленко, Міша Мельник… Ми добре грали, тому люди із задоволенням ходили на наші матчі. У сезоні – 69 наша команда вже виступала в класі «А». Це більш високий рівень. Ми їздили в Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків… Цікаво, що ворота «Дніпра» захищав Володимир Пільгуй, який виступав у збірній СРСР та московському «Динамо». Здається, що у дніпропетровській команді грав навіть славнозвісний Андрій Біба.

- Валерію Борисовичу, Вас вважають одним із найтехнічніших гравців у історії буковинського футболу. Як працювали над собою?

- Це все, так би мовити, у мене своє. Коли мені було 12-13 років, я збирав 6-7 річних пацанів. Грав один на маленькому майданчику проти 7-8 чоловік. Все кидав і йшов займатися з м’ячем. Раніше у нас не було комп’ютерів, телевізорів. Залишалося лише бігати у футбол.

- Вважаєте, не зарано залишили футбольне поле?

- Тоді було так: якщо тобі вже 28-30 років, то ти вже «старий». Зараз футболісти, яким вже за 30 років, спокійно виходять на футбольне поле. І це, при нинішніх навантаженнях. Гадаю, що я міг пограти. Проводи мені робили у 1974 році. На жаль, не пам’ятаю того, з ким тоді грала «Буковина».

- Ви одразу визначилися з тим, що залишитеся у футболі?

- Так. Я хотів продовжити своє життя у футболі. Коли у ДЮСШ не було місця тренера, то мене взяли у заводські команди. А коли місце звільнилося, то став тренером. Перший мій відомий вихованець – Сергій Черняк. Я набирав хлопців 1976 року народження. Один із хлопців, який народився у 1976 році, дружив із Сергієм. Він взяв Черняка з собою на тренування. Я сказав Сергію: «Ходи, тренуйся». Він постійно працював над собою та зумів потрапити у професійний футбол. Приємно, що Сергій ніколи мене не забуває. Він молодець.

Серед інших вихованців – Рома Зароченцев, Віталік Ісаєв. Вони пограли за «Буковину». З останніх моїх вихованців треба відзначити Дениса Олійника. Нинішній гравець національної збірної України та «Металіста» займався у мене змалечку. Вже потім його взяв Юрій Крафт, а згодом Денис пішов у «Динамо».

- Ви можете порівняти те, як діти відносилися до футболу раніше і зараз?

- Коли не було цих комп’ютерів, наплив дітей був більшим. За союзних часів батьки постійно працювали. І народ був раніше простішим. Зараз люди думають про те, як заробити чи знайти роботу. А діти залишаються без батьківської уваги. Через це, можливо, пропадає багато талантів.

Щодо того, як грають зараз у футбол, то на перший план виходить фізична підготовка. На жаль, краси футболу зараз не бачу. Я не вважаю, що раніше футбол був повільнішим, однак тоді він був гарнішим. А що потрібно глядачам? Голи.

ФСК «Буковина» висловлює співчуття рідним і близьким покійного. 

Інформаційні партнери

Матчі

НАСТУПНИЙ
Першість України з футболу - 18-й тур
Venue: стадіон "Буковина" Datum нд., 31. бер.. 2019 Beginn 00:00

"Буковина" (Чернівці)
-:- Наступний матч “Минай”
“Минай” (Закарпаття)

Турнірна таблиця

Першість України з футболу

М Команда І О
1 “Минай” (Закарпаття) 17 30
2 "Полісся" (Житомир) 17 30
3 "Калуш" (Калуш) 17 29
4 “Нива” (Вінниця) 17 26
5 “Черкащина-Академія” (Білозір’я) 17 26
6 “Верес” (Рівне) 17 24
7 "Нива" (Тернопіль) 17 20
8 "Поділля" (Хмельницький) 17 17
9 “Чайка” (Петропавлівська Борщагівка) 17 16
10 "Буковина" (Чернівці) 17 12

Турнірна таблиця U19

Першість України з футболу U19

М Команда І О
1 «Буковина» U19 (Чернівці) 8 20
2 МФА U19 (Мукачево) 8 20
3 «Ніка» U19 (Івано-Франківськ) 8 18
4 «Прикарпаття» U19 (Івано-Франківськ) 8 13
5 «Адреналін» U19 (Луцьк) 8 12
6 «Динамо» U19 (Львів) 8 11
7 «Темп» U19 (Вінниця) 8 4
8 «Гірник» U19 (Новояворівськ) 8 2
9 «Поділля» U19 (Хмельницький) 8 2

 

З питань роботи сайту та розміщення
матеріалів звертайтеся, будь ласка,
за телефонами:

+38 (095) 538-61-17 (Олексій Мамчук)
+38 (050) 674-59-02,
+38 (096) 1958-000 (Віталій Ружецький)

Адреси: вул. О. Гузар, 1, м. Чернівці, 58022
вул. Миколаївська, 40, м. Чернівці, 58032 (відділ маркетингу)

Ел. пошта: bukovina@pfl.com.ua
fscbukovyna@gmail.com