Євген Немтінов: «Вважаю, що «Буковина» перемагатиме»

Напередодні сезону – 2016/2017 у чернівецьку «Буковину» повернувся півзахисник Євген Немтінов. Наш земляк встиг пограти у Прем'єр-лізі за маріупольський «Іллічівець», пройти школу київського «Динамо», а також зіграв за юнацьку збірну України (U20) на чемпіонаті світу у Новій Зеландії. Після матчу з рівненським «Вересом» ми поспілкувалися з 21-річним півзахисником.

"Хотілося би потрапити у Прем'єр-лігу з чернівецькою командою"

Євгене, ти поповнив склад «Буковини» напередодні сезону – 2016/2017, який наша команда проведе у першій лізі. Яка історія твого повернення у рідний колектив?

Я був на перегляді у маріупольському «Іллічівці». Мене не захотіли бачити у цій команді. Повернувся додому та чекав дзвінка від свого агента. Зрештою, було прийнято рішення залишити мене вдома, у «Буковині». Зателефонувавши керівництву клубу, ми про все домовилися.

Які склалися враження від «Буковини» сучасного зразка?

Мені усе дуже подобається – головний тренер, колектив. У «Буковині» зявилися нові обличчя, однак є люди, яких я добре знаю. Усе добре.

Чого, на твою думку, не вистачило «Буковині» для позитивного результату у стартовому офіційному матчі сезону проти рівненського «Вересу»?

Нам не вистачило трохи везіння. Не можна сказати, що хтось з нас не викладався чи у нашої команди не йшла гра, однак завжди є але…

Як оцінюєш шанси «Буковини» на вдалий виступ у першій лізі?

Вважаю, що «Буковина» перемагатимемо. А поразка від «Вересу» багатьом нам додасть досвіду. Як каже Сергій Шищенко, на своїх помилках може вчитися лише розумний. Думаю, що кожен узяв щось для себе. Наступні наші матчі не повинні бути такими, коли ми пропускаємо голи на вісімдесятих хвилинах.

Переконаний, що вболівальникам хотілося би того, щоби ти залишався у «Буковині» якнайдовше…

Хотілося би увійти у Прем'єр-лігу з чернівецькою командою. Я народився і живу у Чернівцях. Тут мій дім. Мене тут виховали, поставили на ноги. Я би хотів залишатися у «Буковині», однак якщо команда не буде прогресувати, а я буду, то у такій ситуації, напевно, будь-який футболіст захотів би пограти на вищому рівні. Зрештою, говорити про це ще зарано.

У вересні 2013 року ти вперше прийшов у чернівецьку «Буковину», яка тоді була на межі зникнення. Як тоді потрапив до буковинської команди ?

З тодішнім наставником "Буковини" Юрієм Гієм я знайомий ще з дитячо-юнацької спортивної школи. Юрій Володимирович допомагав тренувати Володимирові Воронюку та іншим наставникам. Запам'ятався мені також інший тренер – Валерій Богуславський.

Вийшло так, що я догравав за команду гравців 1996 року народження. У мене ще була можливість грати за цю команду ще сезон. Виступав також у чемпіонатах області та районів. А на збори «Буковини», які відбувалися у Криму мене викликав ще Вадим Заяць. Я поїхав, а через 8 днів мене відправили назад. Згодом сталося так, що через два місяці буковинська команда розпалася. Грати було нікому. Юрій Гій довірився мені та іншим молодим хлопцям. Так я і зявився у «Буковині».

Тоді «Буковина» виступала в умовах безгрошів’я. Для тебе, як і для інших молодих гравців, на перший план, напевно, виходило бажання проявити себе на професійному рівні…

Звичайно. Я вдячний Юрію Гію за те, що він довірився мені та постійно допомагав порадами. Зрештою, не тільки мені, але й іншим хлопцям. Юрій Володимир відкрив багато хлопців та дав їм путівку у футбольне життя.

«Павлов працює за методом батога та пряника»

Євгене, як у тебе виник варіант із продовженням кар’єри у ​команді елітного дивізіону «Іллічівець» (Маріуполь)?

Першу частину сезону – 2014/2015 догравав у «Буковині». У нас був матч із командою «Сталь» (Дніпродзержинськ, нині - Кам'янське). Якраз тоді грали збірні, а в «Іллічівця» була перерва. Маріупольська команда переглядала потенційних новачків. Мені зателефонував агент та сказав, що є можливість спробувати себе та подивитися на те, як грають у Прем'єр-лізі. Я вирішив поїхати. Пробіг тест 7х50, а також взяв участь у двосторонній грі, у якій, напевно, сподобався наставникові «Іллічівця» Миколі Павлову. Він мене залишив. Я зайшов до Миколи Петровича у кімнату. Якщо казати про перші враження, то одразу стало зрозуміло, що Микола Павлов – дуже серйозний чоловік. Коли бачиш його погляд, то боїшся сказати щось зайве. Краще десь промовчати. У команді Миколи Петровича завжди сім'я. Він любить гравців, однак працює за методом батога та пряника.

Чи не боявся їхати у Маріуполь, де вже склалася важка ситуація?

Я боявся туди їхати. На той час я вже одружився. Родина відмовляла мене від такого кроку, однак я вирішив ризикнути та поїхав у Маріуполь.

Як оцінюєш період, який провів у Маріуполі?

Вважаю, що цей період на сьогоднішній день є кращим у моїй футбольній кар’єрі. Я грав у Прем'єр-лізі та у складі збірної України (U20) взяв участь у чемпіонаті світу.

«Враження від Нової Зеландії – шикарні»

Коли вперше отримав виклик у юнацьку збірну України (U20)?

Вийшло так, що я не отримував викликали на еліт-раунди, мені нічого не казали, ніхто мене не бачив… А коли я дебютував у Прем'єр-лізі, то зателефонував тренер Олександр Петраков, який тоді очолював збірну України (U20). Він поцікавився у Миколи Павлова щодо мене. Микола Павлович, напевно, порадив переглянути мене. Я поїхав на тижневі збори до Туреччини. Ймовірно, мені вдалося проявити себе.

Потім ми грали у Києві контрольний матч із білорусами. Теж нібито зіграв непогано. Зрештою, вирішили мене включити до складу. Коли поїхав на чемпіонат світу, то потрапив у казку. Враження від Нової Зеландії – шикарні. Іноді прокидаюся у холодному поті, бо, на жаль, ми виступили невдало.

У 2015 році ти підписав контракт із київським «Динамо». У тебе були інші варіанти продовження кар’єри?

Після приїзду з чемпіонату світу підписав контракт зі столичним клубом. Інших варіантів я не розглядав. Не виключаю, що були інші варіанти, однак я про це не запитував. «Динамо» - це був найкращий варіант. Тому і підписав контракт. З'ясувалося, що найкращий варіант – не завжди найкращий. Приїхавши туди, я одразу травмувався. Коли вилікувався, то знову зазнав травми.

Останнім часом ти виступав у першій лізі за «Динамо – 2». Чим запам’ятався цей період?

У тренера команди були свої пріоритети та футболісти, яких він хотів бачити на полі. Зрештою, я дуже вдячний Вадимові Євтушенкові, який теж мені багато чому навчив.

Розкажи про свою сім'ю …

Через місяць у нас із Анастасією народиться донька. Я щасливий сім’янин. Поки що живу з батьками у Чернівцях.

Твої побажання вболівальникам «Буковини»…

Підтримувати та вірити у нас. Гадаю, що ми блискучою грою віддячимо нашим вболівальникам за підтримку та любов до нас.

Олексій МАМЧУК, ФСК "Буковина"

Фото Дмитра СЕМЧУКА